Свіча горить – душа вогнем палає,
Рокам не стерти біль страшних часів…
І кожен українець пам’ятає
Закон про п’ять смертельних колосків.
Мільйони душ, загублених терором,
Цю землю залишили назавжди.
Вбивали їх кати голодомором –
Лише за те, що вільними були.
В страшенних муках люди помирали,
Здіймалася до неба їх душа…
Хто ще не вмер, того живцем ховали –
Така страшна прийшла до нас біда…
Рови тоді укрилися тілами,
Омилась кров’ю рідна нам земля,
А з неба гірко плакали сльозами
Ті, що померли, – не проживши й дня.
Не зможемо забути ми ніколи,
І викреслити з пам’яті роки –
Знущання, вбивства та голодомори
Червоної, нестерпної чуми!
© Олександр Кобиляков
24 листопада 2019 р., Київ
Comments